Кількість
|
Вартість
|
||
|
Контактори
Модульний контактор – це електричний електромагнітний апарат, у якому керування здійснюється у дистанційному режимі. За призначенням це комутаційний прилад (використовується для увімкнення та вимкнення струму в електричному ланцюзі). Контактор може включати від одного до чотирьох полюсів інших контактів, а також використовувати мережі змінного та постійного струму (залежить від виду: електромагнітний, електропневматичний, пневматичний, що замикається). Найчастіше застосовують цей апарат для управління потужними електродвигунами. Т.к. він відноситься до електромагнітних пристроїв, то сила для змикання та розмикання контактів створюється електромагнітом.
Типи електромагнітних контакторів різняться залежно від ключових технічних характеристик:
-
роду струму (постійного або змінного; також є комбіновані пристрої, здатні працювати в будь-яких мережах);
-
напруги робочого кола (від 27 до 1600 В);
-
сили струму робочого кола (від 1,5 до 4800 А);
- частоти змінного струму для відповідних пристроїв (50 та 60 Гц);
- напруги допоміжного ланцюга (від 12 до 660);
- класу зносостійкості — величини, що позначає кількість включень за годину (переважно виробляються пристрої, розраховані на 1200 вкл/год).
Класифікація контакторів
-
Кількість полюсів (від 1 до 5). Найбільш поширені одно-, дво- та триполюсні пристрої. Зокрема, останні застосовуються для управління включенням та вимкненням трифазних двигунів. Крім трьох основних, у конструкції буває передбачений додатковий блокувальний полюс, який утримує контакти в замкнутому положенні. Рідше в промисловості використовуються багатополюсні контактори - вони служать для вирішення особливих завдань.
-
Наявність дугогасної системи. Вона, як ми вже сказали, потрібна для роботи з високовольтними електричними мережами. При напрузі головного ланцюга до 220 В дугогасна система не є обов'язковою.
- Наявність допоміжних контактів. Вони призначені для перемикання параметрів у слаботочному ланцюгу, що управляє контактором, системами сигналізації та блокування.
- Спосіб керування. З цього погляду контактори бувають ручними та автоматичними. Перші включаються та вимикаються механічно та вимагають присутності обслуговуючого персоналу. Другі працюють від слаботочної лінії та керуються дистанційно. Здебільшого у промисловості використовуються автоматичні контактори.
- Тип монтажу. Традиційна конструкція електромагнітного контактора передбачає наявність корпусу, який захищає деталі пристрою від пилу, вологи та інших зовнішніх факторів, що ушкоджують. Але є й безкорпусні апарати. Вони монтуються всередині самих установок або електрощитах.
- Ступінь захисту корпусу. Вона визначається особливостями експлуатації пристрою. Для контакторів, що використовуються у складних промислових умовах (запилені приміщення, підвищений рівень вологості), необхідно передбачити високий рівень захисту – не менше IP54.
- Найважливіші характеристики при виборі контактора - це напруга та сила струму. При цьому слід розуміти, що існують номінальні та розрахункові параметри. Виходити слід з передбачуваних режимів роботи електромагнітного контактора: для різних умов параметри струму відрізнятимуться. Вибирати пристрій рекомендується із запасом допустимого навантаження: розрахункові показники повинні бути значно нижчими за номінальні.
- Ще одна важлива характеристика – зносостійкість. Від неї залежить, як довго пропрацює контактор, скільки циклів увімкнення-вимкнення він витримає. Зносостійкість буває механічною та комутаційною. Перша характеристика означає кількість циклів спрацьовування, у якому контактор не потребує ремонту. При цьому навантаження електричного кола не враховується. Під комутаційною зносостійкістю також розуміють кількість циклів включення-вимкнення, але вже з навантаженням. Ця величина повинна становити щонайменше 0,1 від механічної зносостійкості.